Шмалько Сергій Павлович 28.05.1983 - 02.12.2024
І не всі повернуться із бою живими,
І не всіх дочекається рідна сім'я.
Пам'ятайте ж ви їх, пам'ятайте такими,
Пам'ятай їх завжди, українська земля.
Початок зими 2024 року сколихнув Бузьку громаду страшною звісткою. 2 грудня 2024 року, під час виконання бойового завдання, загинув мешканець села Таборівка — Шмалько Сергій Павлович.
Сергій Павлович народився 28 травня 1983 року в простій сільській родині. Його виховувала мама — Ольга Григорівна, жінка з великою любов’ю у серці та твердим характером. Вона була для нього і батьком, і матір’ю, навчила сина поважати працю, бути чесним і допомагати людям. Сергій зростав у любові та турботі, але також із розумінням, що життя потребує зусиль і відповідальності.
Ще з дитинства він був життєрадісним, компанійським хлопчиком, завжди готовим прийти на допомогу друзям, сусідам чи однокласникам. Любив риболовлю і техніку. Його цікавило все, що можна було розібрати й полагодити — від велосипеда до старого двигуна.
Навчався Сергій у Таборівській загальноосвітній школі. Його друзі й сьогодні згадують, що він був душею компанії, ніколи не залишав товариша у біді та завжди знаходив слова підтримки.
Після школи Сергій пройшов строкову службу у 79-й десантно-штурмовій бригаді. Цей період загартував його характер, додав витримки й сили духу.
Після повернення зі служби Сергій вирішив пов’язати своє життя з армією, і у 2006 році уклав контракт на проходження військової служби.
У 2009 році Сергій зустрів свою майбутню дружину Світлану. Їхня спільна дорога тривала 15 років, наповнених взаємною підтримкою, теплом і вірою одне в одного. Вона стала його надійною опорою, тим тихим прихистком, куди він завжди повертався після випробувань.
Коли у 2014 році на сході України розпочалися бойові дії, Сергій не залишився осторонь. У 2015 році він вирушив у зону АТО. Служив на найскладніших ділянках фронту, де постійно відчувалася небезпека. Виконував завдання з технічного забезпечення, часто працюючи під обстрілами, щоб бойова техніка залишалася на ходу. У 2015–2016 роках він проявив справжню відданість Присязі, витримав випробування війною і з честю повернувся додому. Тривалий час Сергій працював начальником майстерні військової частини А2920, де продовжував служити з тією ж відповідальністю та сумлінністю.
Але війна знову покликала його на передову. У 2024 році він був направлений для виконання бойового завдання. На посаді старшого сержанта, командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки механізованого батальйону, Сергій до останнього залишався на своєму місці, забезпечуючи роботу техніки, від якої залежали життя його побратимів.
Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 2 грудня 2024 року внаслідок атаки ворожого FPV-дрону в зоні ведення бойових дій у селі Кругленьке, Суджанського району, Курської області.
Сергій неодноразово був нагороджений відзнаками за службу, однією з них у 2023 році є почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України – Золотий хрест. Разом з тим найбільшою нагородою для нього була можливість захищати рідну землю і людей.
«Для мене він був надією на мою старість… Де б не був — завжди телефонував…» — зі сльозами на очах згадує його мама, Ольга Григорівна. Біль матері від втрати єдиного сина — це серце, розірване навпіл, і немає у світі сили, здатної загоїти цю рану.
Дружина Сергія ділиться своїми почуттями: «Він був для мене цілим світом. Ми разом прожили 15 років, і кожен день з ним був подарунком. Ми разом мріяли про майбутнє, про мирне життя… Цей біль неможливо описати словами. Частинка моєї душі пішла разом з ним».
Сергій Павлович залишив після себе світлу пам’ять у серцях односельців і побратимів. Для громади він назавжди залишиться прикладом мужності, відваги та вірності Україні. Його ім’я житиме у пам’яті поколінь, а подвиг буде нагадувати, що свобода і мир здобуваються найвищою ціною.
Бузька громада з глибокою шаною і вдячністю схиляє голови перед його пам’яттю. Він став янголом-охоронцем для своєї мами, своєї землі і своєї країни.
Вічна пам'ять та вічна слава Героям!
