Кравченко Ігор Володимирович 24.06.1968 - 26.04.2022
Ти з гордістю пройшов усі випробування долі,
Свободу й честь зберіг в тяжкий наш час.
Ти – наш герой, який здійснив свій подвиг!
Життя віддав за кожного із нас!
Кравченко Ігор Володимирович народився 24 червня 1968 року в селі Котовка Березівського району Одеської області.
Тут пройшло його дитинство, а юність вже була пов’язана з містом Вознесенськ Миколаївської області, куди згодом переїхала родина. Ігор закінчив Вознесенську загальноосвітню школу № 2. Був активним юнаком, займався спортом, багато читав.
У січні 1987 року Ігоря було призвано на строкову армійську службу. І першою війною у життєвій біографії нашого земляка, була афганська. Через те десятилітнє пекло пройшли десятки тисяч українських солдатів. Два місяці спецпідготовки, далі літаком в Афганістан.
Повні два роки воював у п’яти провінціях, був і в найгарячіших точках. Командування військової частини доручало рядовому найвідповідальніші завдання. За проявлену хоробрість і виконаний із честю інтернаціональний обов’язок Ігоря нагороджено медаллю «За бойові заслуги».
Після повернення з Афганістану, Ігор вступив на навчання у Херсонській спеціальній середній школі міліції, яку успішно закінчує у 1991 році, отримавши юридичну освіту. Згодом тривалий час служив у правоохоронних органах.
Проходячи службу дільничого у селі Таборівка, познайомився з майбутньою дружиною Аллою. Подружжя виховало двох синів – Максима та Владислава. «Загибель Ігоря – це страшна трагедія для мене, для дітей, для всіх рідних. Це дуже тяжко і боляче... Мозок відмовляється усвідомлювати, що більше немає коханого чоловіка, люблячого батька, що треба якось вчитись жити вже без нього… Сім’я була сенсом його життя.
Ігор був гарним господарем. Наш будинок від фундаменту побудував він з батьком. Займався різьбою по дереву, любив рибалити, готувати щось смачненьке, багато читав. Він був найкращим в світі дідусем, обожнював і балував свою онучку Дашу. А ще, мені та дітям він любив робити приємні сюрпризи та дарувати подарунки. Ігор був дуже сильною людиною, він ніколи ні на що не жалівся, як би йому тяжко не було. Не хизувався своїми бойовими заслугами і взагалі, щоб не хвилювати мене, мало що розповідав про війну. Ми всі дуже його любимо і сумуємо за ним. Нам зараз вкрай його не вистачає. Він наш Герой і наша Гордість! ", – стримуючи сльози, розповіла дружина.
З 2015 року Ігор Володимирович брав безпосередню участь у Антитерорестичній операції та Операції Об’єднаних Сил, захищаючи цілісність України на Сході України. Нагороджений медалями - «Захисникам Вітчизни» та «За службу державі».
З перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, Ігор не вагаючись став на захист Батьківщини. Іншого варіанту він просто не допускав. Вірив в Україну, вірив у нашу Перемогу. Маючи великий бойовий досвід, віддавав всі свої сили і знання задля скорішого визволення рідної землі від рашистів.
Пройшов шлях від солдата до командира 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти 11 батальйону 59 бригади.
Всі роки служби був наставником у молодших побратимів, підтримував їх бойовий дух, завжди сам виконував найскладніші завдання, оберігаючи інших. Він був дуже хоробрим й непохитним. Чесним й справедливим. Побратими згадують про нього з великою повагою і вдячністю.
На підступах до Херсонщини, під час ведення бою 25 квітня 2022 року в селі Новогригорівка Миколаївського району, яке було вщент зруйноване окупантами, отримав тяжке осколкове поранення, а 26-го його серце зупинилося. Небесний батальйон поповнився ще одним янголом.
Молодший сержант Кравченко Ігор Володимирович загинув під час безпосередньої участі у бойових діях, здійсненні заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Сміливий, сильний, відважний воїн своєї країни. Гарний чоловік, батько, дідусь , друг, побратим. Найміцніша опора своєї родини. Він захищав при житті та продовжує це робити з неба.
Поховано Ігоря Кравченка на кладовищі №2 села Таборівка.
Україна платить надзвичайно велику ціну за незалежність. Кожен із загиблих воїнів повинен залишитися в пам’яті українців, аби кожне наступне покоління знало і шанувало наших захисників.
Слава Україні! Слава її Героям!
