ГЕРОЯ ОЛЕКСАНДРА ЛУЗАНА ПОСМЕРТНО НАГОРОДЖЕНО ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ СТУПЕНЯ
29 вересня родина загиблого Захисника, військового 46 окремої аеромобільної бригади Олександра Лузана з Таборівки отримала орден «За мужність» ІІІ ступеня. Олександр Володимирович мужньо загинув 13 вересня 2022 року на Херсонському напрямку, потрапивши під ворожий обстріл.
«Добрий, щирий, уважний, ніколи не відмовляв у допомозі друзям, сусідам, рідним...», – таким згадує сина Олександра мама Людмила Володимирівна.
Тендітна, згорьована жінка ледь стримує сльози, але розповідає про свого захисника, який віддав життя за незалежну Україну. Саме вона отримувала орден напередодні Дня Захисників та Захисниць.
Олександр Лузан народився 13 червня 1974 року у селі Таборівка Вознесенського району. З 1981 по 1991 рр. навчався у місцевій школі, після – вступив до Кіровоградського середнього професійно-технічного училища на спеціальність «Радіомеханік». Закінчивши навчальний заклад, самостійно опанував майже всі металообробні станки, довгий час сумлінно працював на промислових підприємствах міста Вознесенськ.
Будучи в мирному житті далеким від військової спеціальності, Олександр займався справою всього свого життя, талановито перетворюючи холодний метал в унікальні вироби та конструкції, розробляв та виготовляв станки та обладнання, починаючи з механічних частин до електричних схем та програмування. Свої уміння в майбутньому планував передати найріднішим людям – сину та рідному брату.
21 березня 2022 року Олександра Володимировича було призвано на військову службу та після військових навчань направлено в найгарячіший на той час напрямок – Херсонська область.
Усі, хто знав бійця – рідні, друзі, товариші по службі, командири – говорять про Олександра як про надзвичайно добру людину, щиру, відповідальну, оптимістичну.
Після здобуття Україною Перемоги він бажав повернутися додому, де на нього чекали син, брат та старенька мати.
Воїна поховали в рідній Таборівці.
«Сиджу інколи на кухні вдома, а там таке напівпідвальне приміщення, з вікна тільки ноги людей, які заходять у двір, можна побачити, і мені завжди здається, що він ось-ось прибіжить до мене… Досі не можу з цим змиритися. На кладовищі часто буваю і постійно знаходжу там свіжі квіти чи цигарку хтось лишить на могилі. Приходять друзі, провідують… Якби поганим був, мабуть, не приходили б. Для мене він був найзолотішим, найкращим…», – розповідає пані Людмила.
🕯 Вічна пам’ять Захиснику Олександру Лузану… Вічна йому Слава!
