СВІТЛАНА ФАНТА: «ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ВЛАШТУЄМО ГУЧНИЙ КОНЦЕРТ»
У четвер на цьому тижні професійне свято відзначають працівники культури та аматори народного мистецтва. Погодьтеся, у цій сфері працюють чи не найкреативніші, найталановитіші, найнепередбачуваніші люди. Вони самовіддано намагаються зробити цей світ трішки кращим і добрішим, даруючи нам свої виступи, милуючи око своїми витворами, захоплюючи своєю грою. Натомість від нас у якості подяки артисти отримують гучні оплески та щирі компліменти.
У селі Вознесенське Бузької територіальної громади Будинок культури вже майже два десятиріччя очолює Світлана Фанта. Коли спостерігаєш за нею під час виступу, ніколи не скажеш, що за освітою жінка – інженер і більшість свого життя присвятила професії, яка до цієї самої культури не має жодного відношення – так вже органічно у неї виходить «жити» на сцені.
«Народилася я у Целіноградській (сьогодні – Акмолинська) області Казахстану. Мама родом з Хмельниччини, рідний тато, його я не знаю, за національністю білорус. Виховував мене вітчим. І у далекому 1973 році доля занесла нашу родину в село Вознесенське. Поселилися ми тут, мама, котра працювала на електрокрані, вантажила потяги, одразу пройшла тракторні курси і вступила в жіночу тракторну бригаду, де пропрацювала більше 25 років. Вітчим влаштувався комбайнером. Тому дитинство моє пройшло навколо різного залізяччя. Я виросла серед всієї цієї недівчачої техніки».
Саме цим Світлана Фанта і пояснює своє доволі незвичне захоплення – їзда на мотоциклі. Наша героїня водить цей вид транспорту з 10 (!) років. Але про все по порядку…
«Коли закінчували школу, Петро Петрович Жулай приходив до нас у клас і запитував, хто куди буде вступати, і мені каже: «От Корнієнко (моє дівоче прізвище) я точно бачу інженером». А мені так це в голову запало… хоча взагалі збиралася вступати в Кам’янець-Подільський інститут на фізико-математичний факультет. Але ні, таки поїхала і подала документи в Мелітопольський інститут механізації сільського господарства на інженера. Так я отримала фах «Інженер-механік».
Закінчивши вуз у 1988 році, пані Світлана повертається у село Вознесенське, що вже давно стало рідним.
«Приїхала сюди, працювала спершу механіком, організовувала бригаду. Потім – декретна відпустка, вийшла з декрету – працювала завідуючою током, далі – інженером з техніки безпеки, ще головним економістом в радгоспі «Вознесенський», після його реструктуризації зайняла посаду бухгалтера у приватному підприємстві. Коли фірма розпалася, перейшла працювати у дитячий садочок завгоспом. А потім сільський голова Білявський запропонував мені піти в клуб. Це було у 2006 році».
Саме того року Світлана Фанта поєднала своє життя з культурою, в цій сфері вона успішно працює і сьогодні, створивши ансамбль «Вишиванка».
Те, що інженер-механік колись стане успішним артистом і присвятить цьому вже майже 20 років свого життя, уявити важко, але і так буває.
«У школі я брала участь в художній самодіяльності. Наш клас був завжди першим, завдяки внеску Валентини Василівни Новицької. Ми з однокласниками і в хорі співали, і на всі конкурси їздили, першими в школі організували «Клуб веселих та кмітливих», першу дискотеку провели. Були ініціаторами різних новацій. Тож любов до виступів у мене зародилася ще в шкільні роки. В інституті вона тільки укріпилась».
На питання, чи важко було перекваліфіковуватися з однієї сфери в кардинально іншу, Світлана Василівна відповідає:
«Я комунікабельна людина, багато працювала з людьми – що у своїй професії, що в іншій. Музичної освіти у мене немає, але я ще зі школи сильно любила читати вірші, тому на концертах я переважно не співаю, надаю перевагу розмовному жанру. А взагалі люблю працювати з колективом. Коли тільки починала свій трудовий шлях у клубі, було дуже непросто. У нас майже нічого не було, окрім ініціативних, чудових людей, – не було колонок, мікрофонів, реквізиту… Ми з дому тягнули штори, на пральній дошці метром залізним грали… Але найперший концерт під моїм організаторським крилом пройшов, як то кажуть, на «ура», тривав він години півтори, глядачі ока не могли відвести. Як сьогодні пам’ятаю, це було на День Незалежності у 2006 році. Вже з часом вечорниці ставили, потім наш вокальний колектив «Вишиванка» заснували. Ініціаторкою була Наталія Бесараб, вона в нас любителька співу. Взагалі у них вся родина дуже талановита, співають всі. Зараз донька Наталі Ірина в ансамблі».
На сьогодні у Вознесенському будинку культури працює 5 чоловік, діє 6 гуртків різного спрямування. Але, на жаль, спершу коронавірус, а потім і повномасштабне вторгнення вплинули на повноцінну роботу культурників.
«Гуртки наші наразі не працюють, взагалі цьогоріч і минулого року до роботи ми залучаємо тільки дорослих. Діток задіяли лише у День захисту дітей. Наразі ми з колегами більше займаємося гуманітарними справами. Але співати все одно хочеться, тому й вирішили організувати благодійний ярмарок, який відбувся у Вознесенському в серпні. Потім долучилися до ярмарків у Бузькому та Василівці. Їздимо, виступаємо, збираємо гроші для наших захисників. Інші ж громади якось організовують подібні заходи, чим ми гірші? У нас в селі вдалося влаштувати найбільший збір – 47 тисяч гривень. Дякуємо допомозі очільника громади Юрія Заволоки та нашого талановитого Сергія Пилипенка. Працювати у команді з ними – уже плідна справа».
Врешті розпитали Світлану Фанту і про її доволі оригінальне захоплення – їзду на мотоциклі. Світлана Василівна поділилася, що дуже любить швидкість, а ще окрім всього має права на водіння авто і трактора.
«Права я отримала ще в інституті. А коли школу закінчувала, в мене вже був третій клас тракториста, нас тоді навчали і видавали посвідчення. А на мотоциклі їжджу ще років з десяти. Вітчим нас навчив, у нього був ще дуже старий мотоцикл «Ковровець». А потім кожного літа, десь з 7 по 10 класи, я працювала помічницею водія-комбайнера. Так заробляла гроші і купила собі перший власний мотоцикл «Восход-3М». Коли вже вийшла заміж, з чоловіком разом придбали «Яву». Я дуже люблю швидкість, чоловік часто сварив мене за це, але я все одно ганяла, била і руки, і ноги, але що поробиш… Він і сам захоплювався мотоциклами, і в мотобол грав. Зараз його вже немає. Виховали двох дітей – сина та дочку. Син теж пішов батьківськими стопами, водієм працював. Зараз служить. Вже після «Яви» у нашій родині з’явився «МТ». Це моя «хазяєчка», я так його називаю, дуже виручає мене по господарству».
В запасі пані Світлана має й інші захоплення. Зізнається, що дуже любить випікати смаколики, а ще тримає вдома велике господарство – має двох корів, курей і качок. Все, аби допомагати дітям та онукам.
«Так і живемо, потихеньку. Війна, звісно, нас сильно підкосила. Але ми віримо, що виживемо. Все буде добре. Після Перемоги влаштуємо дуже гучний концерт. Люди справді дуже скучили за виступами, за розвагами, за відпочинком – і фізичним, і душевним».
У кінці нашої розмови Світлана Фанта з вітальним словом звертається до колег:
«Дорогі колеги, шановні ветерани культурної ниви та майстри народного мистецтва, прийміть щирі вітання з професійним святом!
Культура завжди об’єднує людей, які вкладають в неї душу, терпіння і самовіддану працю. Вона ніколи не продається і не купується. Культура – це не робота, а місія, яка несе добро та красу.
Цей день об’єднує всіх, хто не уявляє свого життя без музики, живопису, театру, танцю, хто день у день веде величезну просвітницьку роботу. Люди нашої професії особливі, бо талант дається не кожному. Щоб успішно працювати у сфері культури, потрібно щодня виявляти ініціативу і творчість, завойовувати серця людей. Ми формуємо унікальний культурний простір, який об’єднує людей. А головне – робимо все для того, аби культура розвивалася, була живою та сучасною.
Дякуємо за вашу працю! Саме ви вмієте повести за собою і дорослого, і дитину у світ прекрасного та відіграєте головну роль у збереженні духовної спадщини.
Міцного вам здоров’я, сил та енергії для нових творчих звершень, хай над вами завжди сяє зірка людської вдячності!»
Фото: з особистого архіву героїні
